11 декабря


09:08

Доба ООС: втрат зазнали лише окупанти

10 декабря


16:40

Підвищено тарифи на тепло у низці областей

16:27

Представники «другої армійської» банди «ДНР» знаходяться у відрядженні на новий військовий базі РФ з сотнями танків

14:33

Одним кандидатом у президенти поменшало: нардеп Чумак очолив виборчий штаб кандидата у президенті Гриценка

13:53

Директор ДБР переймається, що бюро завалять і втоплять

11:27

За тиждень МВФ вирішить українське питання

08:21

Доба ООС: поранено одного українського військового, знищено двох окупантів

09 декабря


11:45

Порошенко зажадав від Онуфрія (МП) неможливого: щоб той негайно звернувся до Москви з проханням звільнити українських моряків

09:08

Василь Ломаченко став володарем двох чемпіонських титулів

08:58

Доба ООС: поранено одного українського військового, знищено кількох бойовиків

08 декабря


09:27

У «Блоці Порошенка» не очікували, що у фракцій з’явиться так багато кандидатів у президенти

08:54

Доба ООС: один український військовий загинув, одного поранено

07 декабря


22:41

Міжнародний кримінальний суд у Гаазі підтвердив: Крим окупований Росією, на сході України – міжнародний конфлікт

18:42

Синод УПЦ Московського патріархату не благословив своїх єпископів та мирянам на участь в Об'єднавчому соборі

18:27

Порошенко підписав держбюджет-2019: Мінфін оприлюднив основні показники

14:16

У Криму заарештували адвоката – за пост у Facebook 5-річної давнини

13:48

Під виглядом бідного українця російський «Перший канал» показав успішного білоруса

13:24

«Опоблок», який обіцяє «з’єднати країну», сам розколовся навпіл

12:42

«Київгаз» оприлюднив тарифи на газ для киян

12:24

Попи Московського патріархату віддячили співробітникам «Інтера» за «світ і спокій у серцях» глядачів цього каналу (фото)

12:02

Мартинюк став «вічним» тимчасовим в.о. міністра аграрної політики

11:27

У черзі біля Керченської протоки – понад 140 кораблів

11:12

Гройсман почув Ляшка і пообіцяв йому «вжарити» як слід

08:56

Доба ООС: поранено ще одного українського військового

06 декабря


22:50

Рада виділила на пенсії ще 11 мільярдів

22:30

У Києві на одну вулицю Толстого стало менше

19:20

РФ пустила консулів до поранених українських моряків

17:15

«Нафтогаз» попереджає українців про фальшиві платіжки «від Фірташа» і закликає «не вірити дезінформації» і скаржитися

16:49

Юлія Джима перемогла на етапі Кубка світу з біатлону

16:30

Патріарх Варфоломій пояснив, як обиратимуть предстоятеля української помісної церкви

СПРАВА ВСЬОГО ЖИТТЯ

«Деокупації свідомості потребують не лише мешканці окупованого Донбасу»

фото fakty.uaЗ Ігорем Козловським, одним з найвідоміших в’язнів, визволенних з «народних підвалів» окупантів сходу України, ми зустрілись напередодні дня народження Олега Сенцова - одного з найбільш відомих українських політв’язнів, які досі залишаються у катівнях Росії. Сьогодні Олегові виконується 42 роки.


З питання про Олега Сенцова ми й розпочали нашу розмову з Ігорем Козловським – вченим-релігієзнавцем, автором понад 50 наукових книг. В січні 2016 року він був ув'язнений бойовиками самопроголошеної ДНР, визнаний правозахисниками в'язнем сумління і пробув в їхньому полоні до грудня 2017 року, коли він був звільнений за обміном полоненими, наразі проживає в Києві.

(зустріч визволенного з полону І. Козловського, фото ukrinform.ua)

«ОБКОМ»: З урахуванням Вашого власного досвіду, чи вважаєте Ви виправданими цілу низку голодувань, до яких вдалися українські політв'язні в Росії – зокрема Олег Сенцов?

ІГОР КОЗЛОВСЬКИЙ: Майже в кожного політв'язня виникає думка про голодування. Це єдиний спосіб в тих умовах хоч якось протестувати проти злочинів, які відбуваються проти тебе і інших політв'язнів. Всі інші способи протесту завершуються або побиттям, або карцером. Тому це акт відчаю, до якого політв'язні вдавалися і раніше, ще за радянських часів.

Голодування Олега Сенцова не лише за себе, а й за звільнення всіх політв'язнів – це жертовний крок. Він – категорична людина з жорстким, безкомпромісним характером. Можна бути вдячним людині за її стійкість і мужність, але з іншого боку, дуже не хотілося щоби такі, як він, помирали. Такі люди є каталізаторами нашого суспільства, їм є що сказати і що зробити для України.

(Олег Сенцов, фото radiopolsha.pl)

Але я розумію, що в Олега вже зникає надія, що він - як особистий ворог Путіна - зможе пережити своє ув'язнення. Тому він вирішив піти на цей крок. В інших політв'язнів може не бути такої категоричності і витривалості, але будь-яке голодування безслідно для організму не минає.

Я нещодавно, як і всі, дізнався, що до голодування вдався і мій учень, донеччанин Стас Асєєв, який був заарештований у Донецьку більш року тому (див. Земля Стаса - «Обком»). Він самобутня і самодостатня людина, він завжди мав свій погляд на різні ситуації і ніколи не боявся відстоювати свою точку зору, навіть коли вона була непопулярною. Це одна з його рис - не мовчати. Тому він дописував до різних українських видань (і став відомим під псевдонімом «Васін»), і тому на нього давно полювали в «ДНР». Якщо Стас зараз пішов на голодування, а він також пережив і тортури, і перебування в жахливих умовах ув'язнення, в мене є серйозні побоювання за його життя.

(Стас Асеев, фото vilneslovo.com)

- Але, мабуть, у Стаса та інших політв’язнів залишається надія на звільнення – не завдяки, зрозуміло, «доброї волі» злочинного угрупування Кремля и «ДНР». Адже зараз висловлюється багато ідей щодо способів деокупації окремих районів Донбасу і їхньої подальшої реінтеґрації. Якої Ви думки про цю проблему?

- Держава має розробити не лише стратегію, а й тактичні кроки. Для початку треба деокупувати свідомість багатьох людей в самій Україні. Треба піднімати загальний рівень життя і робити Україну привабливою. Якщо ми кажемо, що йдемо в Європу, то Європа має бути перш за все тут (показує на серце). Європа це не територія. Але ніхто нічого не робить для створення умов для життя внутрішніх переселенців. А тамтешні мешканці уважно дивляться, яке ставлення до переселенців тут. І якщо тут до них погано ставляться, то який сенс їм бажати, щоби повернулася Україна?

- Є різні оцінки стану свідомості людей на Донбасі. Одні кажуть, що вони хотіли «рускій мір», Леонід Кравчук пропонує надати автономію Донбасу, а інші вважають, що населення інертне і сприйматиму будь-яку владу, аби вона була сильною. Яка Ваша думка?

- Там ще є досить і таких людей, які не можуть виїхати з різних причин, але залишаються на проукраїнських позиціях і чекають на повернення України.

(Ще не вмерли і в Донецьку ні слава, ні воля, березень 2014 р., фото ura.dn.ua)

Так, більшість донеччан готова сприйняти будь-яку сильну владу і хоче повернути те, що було до 2014 року. Але на окупованих територіях дуже сильно працює російська пропаганда, і це змінює свідомість людей, відбувається мілітаризація їхньої свідомості, особливо молоді.

Та найстрашніше, що ті, хто буде чинити спротив поверненню туди України, скоїли воєнні злочини, мародерствували, - вони будуть чинити озброєний спротив. Вони мають зброю. Тому жодна автономія для Донбасу не спрацює. Кравчук вже зробив це свого часу із Кримом - і ми бачимо, до чого це призвело.

Процес деокупації, особливо деокупації свідомості мешканців Донбасу буде важким і може розтягтися на десятки років. Цей край не відродиться найближчим часом і вже не матиме такого значення для України, як раніше. Але це наша територія. І це - наші люди, українці.

- Ще у середині 60-х років минулого століття в Донецьку українська і російська мови приблизно порівну звучали на вулицях, в транспорті, в чергах в магазинах…

В деяких районах Донецька зберігалася українська мова більше схожа на суржик. Він і залишається там. Я багато зустрічав людей, які говорять мішаною говіркою, що відрізняється від інших реґіонів України. Та й в різних районах Донбасу і досі говорять різними говірками, це характерно для будь-якої країни.

- Тобто, легенда про «ісконно рускоязичний край» - це лише легенда?

- Це не просто легенда, а цілий набір міфів про «рускій мір». Як історик я можу сказати, що це штучно створена міфологема. Раніше цей реґіон був під опікою Чернігівського князівства. А під час Запоріжської Січі король Стефан Баторій віддав ці землі аж до Дону до складу земель війська Запорізького Низового. Це була Кальміуська паланка, яка виникла ще раніше із центром козацької фортеці Домаха на місці теперішнього Маріуполя, що постала ще на початку ХVI століття. Пізніше ці землі увійшли до складу Олешківської Січі. В сорокових роках ХVIIІ століття цар Петро І відрізав частину земель по Кальміус і віддав їх Війську Донському. Лише тоді там з'явилося перше російське населення. Російські дослідники до революції 1917 року визнавали, що більшість донських козаків походять від українських.

(Від «Обкома»: Ігор Козловський народився і прожив в Донбасі все своє життя. Він один з небагатьох корінних мешканців Донеччини. Під час інтерв'ю науковець розповів, що за лінією матері відстежив свій донецькій рід до ХVIIІ століття. В його родині побутовими мовами були і українська, і російська. Але більшість прочитаних в дитинстві і юності книжок були українськими, що, за його визнанням, впливало на формування його світогляду та світовідчуття)

- Ви щойно деконструювали ще одну легенду про Донбас як Дике Поле, яке нікому раніше не належало…

- Так говорять ще й від нерозуміння того, що свого часу були держави, які не мали постійних поселень. Але це були держави. Наприклад, тюркські номади. Я брав участь в археологічних розкопках курганів в Старобешівському районі. В них багато шарів різних епох. Ми доходили від давньоямної культури, через срубну культуру, до аланів, роксоланів, скіфів, до козацької доби… Там постійно було населення. Говорити, що там було Дике Поле – це невігластво.

- Ви майже 25 років прослужили в Донецькій обласній адміністрації. Ви були частиною тієї влади?

- 1980 року я закінчив історичний факультет Донецького державного університету i отримав диплом історика з відзнакою. Ще в студентські роки я написав багато наукових розвідок з проблем релігії. І мене запросили в обласну адміністрацію на посаду уповноваженого в справах релігій. Два дні на тиждень я працював в кабінеті, а решту часу – серед віруючих. За Радянського Союзу релігійне життя радикально відрізнялося від того, чому нас вчили.

Після набуття Україною незалежності я допомагав релігійним громадам реєструватися, допомагав місіонерам. Тоді губернатором став Янукович, хоча він був другорядною фігурою і ніхто не очікував його призначення. Просто шукали компроміс, і його тоді призначили тимчасово, бо він був переляканий і не розумів багатьох проблем реґіону, все вирішували «сірі кардинали». Тоді ще єпископом Московського Патріархату став Іларіон, і вони вимагали пріоритету цьому Патріархату, а я з цим не погоджувався. На мене писали доноси, і я увійшов в конфлікт із Януковичем. Коли мене викликали в СБУ, там прямо сказали, що вас замовив сам Янукович.

Викрутилися вони таким чином: скасували мою посаду начальника відділу релігій. Я полегшено зітхнув і цілком переключився на наукову і освітянську діяльність. На той час я створив перший в Україні коледж релігієзнавства, пізніше переніс свою діяльність в Інститут штучного інтелекту, який був єдиним навчальним закладом, який відкрито демонстрував свою проукраїнську позицію, виступав за розвиток української мови і культури. А потім, вже з подачі президента Януковича, нас знищили шляхом приєднання до такого оплоту «руского міра», як Донецький технічний університет.

- З якими проблемами Ви стикаєтеся зараз, після свого звільнення з полону?

- З тими ж, з якими і всі переселенці. Наприклад, мені припинили виплати соціальної допомоги через те, що я, як науковець, виїжджав за кордон на міжнародні форуми. Ці виплати поновили тільки після втручання президента Порошенка. Але це не вирішення проблеми, це була особиста послуга. Бо є багато випадків, коли внутрішнім переселенцям затримують, або позбавляють їх соціальних виплат, пенсій, коли їм немає де жити, немає за що купувати їжу, багатьох не беруть на роботу за спеціальністю, переселенці позбавлені виборчих прав… І держава при цьому нічого не робить, а навпаки, видаються такі постанови, що тільки заважають людям жити. А це ж люди, які там відстоювали Україну і тут стоять на боці України.

Але вони вже починають зневірюватися, бо кожна людина має певну межу витривалості, і не всі можуть витримати це психологічне, моральне і матеріальне навантаження. Переселенці стикаються з проблемами на кожному кроці, особливо в кабінетах посадовців. Все це в комплексі породжує занепокоєння, зростання соціальної напруги, яка може перерости в деструктивні дії. Всі українці мають бути захищені не тільки соціально, але й ставленням до них. Вони є важливою частиною нашого суспільства, яка зараз потерпає найбільше. Натомість, в нас з'явився цілий прошарок людей, які піддаються сеґреґаціі в цивілізованому українському суспільстві.

(Від «Обкома»: 26 червня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва за позовом Української Ґельсінської спілки з прав людини скасував нормативні акти Кабінету міністрів, що зобов’язують переселенців проходити перевірки. Кабмін подав апеляційну скаргу на це рішення, але 4 липня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив її без задоволення. Перевірки мали припинитися вже від 5 липня. Проте соціальні служби продовжують їх в очікуванні касаційної скарги. Юристи УҐСПЛ стверджують, що доки рішення по касації немає, перевірки ВПО незаконні і радять переселенцям звертатися до суду, де «їхня справа, скоріше за все, буде виграшною»).

- Чи повернуться переселенці з Донбасу в свої домівки, коли завершиться війна?

- Повернуться ті, в кого є ностальгія, хто хоче дожити там свою старість. Переважна більшість молоді не повернеться. Люди середнього віку, які знайшли роботу і якось влаштувалися на нових місцях, також вже не повернуться.

- А Ви будете готові повернутися?

- Борони Боже! Хоч я вже і не молода людина, я туди не повернуся. Навіщо отруювати собі роки, які мені ще залишилися? Навіщо дивитися там на людей, які мене катували? Які на мене писали доноси … Це ж постійний стрес!

(Київ, аеропорт, свобода, грудень 2017 р.)

- Одразу після звільнення Ви говорили, що не тримаєте зла на своїх мучителів. Зараз Ваше ставлення до них змінилося?

- Ні. Будь-яка злість, ненависть руйнує, перш за все, тебе самого. Я розумію тих людей... Це нещасні люди. Їх можна тільки жаліти.

- Чому Ви не виїхали з Донецька до того, як Вас взяли в полон?

- Мій син більше 20 років лежить зі зламаним хребтом. В нього синдром Дауна, в нього рани, які не заживають ці 20 років. Тому кожного ранку я встаю, щоби промити його рани, поставити катетер, зробити йому масаж, погодувати… Його було надзвичайно важко вивозити, було потрібне функціональне ліжко для транспортування на велику відстань. Я планував виїхати навесні 2016 року, але не встиг. Там багато таких людей, хто був змушений залишитися через хворих родичів.

- Ви вже розповідали про катування в полоні. Яку воєнну таємницю хотіли вибити на тих допитах з науковця-релігієзнавця?

- Це були не допити, а катування впродовж кількох годин поспіль. Це були інсценування розстрілів, крутили біля скроні «рускую рулєтку»… Мені завжди одягали на голову мішок, і я не міг бачити ані їхніх обличь, ані того, що вони там робили. Мені постійно твердили, що я ворог, що прийшов «рускій мір», що таких, як я, треба знищувати. Їм була якась насолода від того, що вони можуть мене катувати. Це було покарання. В мене були сильно побиті всі кінцівки, на них почорніла вся шкіра, і були перебиті нервові закінчення. Я лише зараз почав щось відчувати своїми пальцями. На ногах від ударів були відбиті частини кісток і вони виходили через шкіру. Я довго не міг спати і ходити, бо кров одразу відливала в кінцівки і я непритомнів. «Суд» в моїй справі відбувся мало не через рік, а до того це були просто тортури.

- Як довго це тривало?

- Мені важко сказати, бо такій ситуації втрачається відчуття часу. До того ж там, у підвалі, коли мені знімали мішок з голови, ще й не було ані світла, ані вікон. Пізніше мене і інших політичних в'язнів перевели до донецького СІЗО і також спустили у підвал, де були камери смертників розміром 2 на 2 метри. В камері було одне крихітне вікно у стелі з решіткою, але без скла, і дощ і сніг – все потрапляло просто в камеру. Замість туалету – дірка в підлозі, звідки в камеру забігали щурі. А коли ця «каналізація» забивалася, весь її зміст – сеча і фекалії, заповнювали всю підлогу в камері.

Жодного зв'язку із зовнішнім світом не було всі півроку перебування там. Їжу мені передавали рідні і мої учні.

В горлівську колонію я потрапив тільки по завершенні «суду», наприкінці травня 2017 року. Там було значно легше. Але мене часто тримали в карантині чи в карцері і забороняли спілкування з більшістю інших в'язнів.

(окупована Горлівка, «рускій ад», фото donpress.com)

- Чому це вважалося небезпечним?

- Там були дуже різні люди, серед яких і карні злочинці, що сидять вже тривалий термін. Вони ставилися до мене з повагою бо для них було дивно, що поруч із ними сидить така освічена людина. Я читав їм лекції з історії і історії різних релігій, вони зверталися по психологічну допомогу.

Але були і проблеми з оперативниками. Я бачив, як вони там «кришуюуть» обіг наркотиків, постачання в'язням мобільних телефонів і всього, що є заборонене, але «дозволене» за певну винагороду персоналу. Вони розуміли, що я все це бачу, і вони мене за це ненавиділи.

- Ви пережили тортури, знущання і приниження, а також ізоляцію. Що з цього було найбільш травматичним досвідом?

- Все разом. Хоча я вже був в такому стані, що не боявся померти, але всі ці приниження, моральний тиск і ізоляція були дуже важкими. Я вижив завдяки тому, що я можу любити. Я можу передавати свою любов рідним, близьким, друзям, своїм учням, Україні. В чому сенс життя? В любові. Якщо виключити любов – в житті не має жодних сенсів.

По-друге, я відчував відповідальність. Якщо я можу нести людям любов, я маю вижити. По-третє, це духовні практики – молитви, медитації. Це допомагало дуже сильно. І ще допомагає те, що думаєш не про себе, а про інших. Якщо допомагаєш іншим, які поруч із тобою – хлібом, водою, порадами, спілкуванням – це теж підтримує. Важче було, коли ти фізично не можеш цього зробити, наприклад під час перебування в одиночному ув'язненні. А коли не зациклюватися на своїх травмах, на своєму болю, на свій долі, на своїх проблемах – це дозволяє вижити. І навіть жити!

- Ким були інші в'язні навколо Вас?

- Дуже різні люди. Там є і політичні в'язні з проукраїнською позицією, і бізнесмени, які стали проукраїнськими, коли в них відібрали бізнес, і відверто кримінальні елементи, і навіть багато тих, хто починав війну проти України, що брали участь в бойових діях ще у Слов'янську. Для багатьох таких було когнітивним дисонансом спілкуватися зі мною. Вони бачили людину, яка має свою думку, але може вислухати і зрозуміти їхню. Вони часто починали визнавати, що припустилися помилки. Мені згодом повідомили, що на мене написаний донос і готується моє переведення з цієї колонії, бо в персоналу є побоювання, що я тут готую проукраїнський заколот.

Але люди просто не мали елементарної гуманітарної освіти. Коли їм даєш знання з історії , будови і функціонування соціуму, вони починають розміти всю облудність пропаганди, на яку вони піддалися.

- Тобто таким чином Ви вже почали «деокупацію свідомості», про що йшлося вище?

- Власне, я намагався цім займатися усе життя (посміхається).

Вільгельм СМОЛЯК

Див. також:

Amnesty International отреагировала на приговор, вынесенный бандитами «ДНР» Игорю Козловскому

Заложник террористов «ДНР» Игорь Козловский внесен в списки для обмена

Родственники Игоря Козловского уже и не надеются, что боевики его освободят в ближайшее время

Бандиты «ДНР» заявили, что донецкий ученый Игорь Козловский не просто шпион – он еще и боеприпасы производил

О судьбе Игоря Козловского, взятого бандитами «ДНР» в заложники, на переговорах в Минске ничего выяснить не удалось

СБУ отслеживает ситуацию с ученым Игорем Козловским, еще в январе брошенным в застенки фашистов «ДНР»

Родственники Игоря Козловского рассказали о том, как его арестовали в Донецке


"ОБКОМ"

Версия для печати  Версия для печати

13 Июля 2018 13:48


 

 

Діяльність якого органу найбільш викликає у Вас довіру?

Національна поліція (13)

Генеральна прокуратура (6)

Національне антикорупційне бюро (97)

Спеціалізована антикорупційна прокуратура (4)

Служба безпеки України (47)

Головна військова прокуратура (7)

Жодна структура з цього переліку довіри не заслуговує (321)

Введите, пожалуйста, цифры с рисунка: